ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ОРГАНІЗОВАНОГО ВИХОВАННЯ+

 

Ольга Коваль,

м. Дніпро (Дніпровський фаховий педагогічний коледж КЗВО «ДАНО» ДОР»)

 

ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ОРГАНІЗОВАНОГО ВИХОВАННЯ

У статті розглядається метод правильно організованого виховання ‒ метод формування свідомості особистості, впливу на свідомість, почуття здобувачів освіти за допомогою бесіди, переконання, прикладу. Звертається увага на бесіду як важливий компонент у виховній педагогічній сфері.
Ключові слова: виховання, бесіда, переконання, приклад, педагог, здобувач освіти

Поняття «виховання» у педагогічному значенні розуміють як цілеспрямовану виховну діяльність педагогів у загальноосвітньому навчальному закладі з метою вирішення конкретних виховних завдань.

Виховання ‒ це головний аспект педагогічного процесу, який спрямований на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традицій національної свідомості й самосвідомості, інтелектуального, професійного, морального, правового, фізичного, екологічного розвитку. За словами французького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками. На думку французьких письменників Е. Ренана й А. де Сент-Екзюпері, питання виховання для сучасних суспільств ‒ це питання життя і смерті, від якого залежить майбутнє, виховання має пріоритет над освітою, створює людину. «Виховання ‒ процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів» [2, с.1].

Розглянемо один з перших важливих методів правильно організованого виховання – метод формування свідомості особистості. Провідну роль у цьому методі відіграють словесні методи: пояснення, бесіда, переконання, сугестія (навіювання), приклад, в основі яких лежить слово педагога. Першочерговим у формуванні особистості є вплив на її свідомість. Результатом цього впливу повинні бути знання, погляди, переконання, які стимулюють вчинки вихованця, моральну впевненість у суспільній необхідності й особистій корисності певного типу поведінки, формують готовність активно включатись у передбачену змістом виховання діяльність.

Часом у важливих життєвих ситуаціях студентам не вистачає чіткості переконань, єдності слова і діла, громадської активності. Тому педагог покликаний створити умови для усвідомленого осмислення й застосування знань у повсякденному житті. Вплив на свідомість ‒ це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативних. Основним його засобом є слово педагога, яке має благодійно впливати на розвиток особистості. Проте слово вчителя не повинно бути жорстоким, грубим, холодним. На думку В. Сухомлинського, «слово ‒ найтонший дотик до серця: він може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок ‒ зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне ‒ приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...» [1, с.58‒59].

Результативність бесіди залежить від чіткості сформульованої мети, продуманості та послідовності запитань залежно від реакції співрозмовника, його індивідуальних особливостей. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивої інтонації. Викладач повинен так спрямовувати її розвиток, щоб всі діти виявили бажання і змогли висловитись, поставити запитання, отримати відповіді на них. Одна з передумов ефективності бесіди ‒ психологічний контакт із співбесідником. Бесіда як виховний метод поділяється на види: фронтальна (групова, колективна) та індивідуальна.

Головне у фронтальній бесіді ‒ спонукати здобувачів освіти до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя, сформувавши у них відповідне ставлення до них. Визначальними в бесіді є факти (вчинки окремих осіб чи колективні дії, будь-яке явище, моральне правило, узагальнений літературний персонаж тощо). Форма їх подання повинна підштовхувати студента до роздумів, пошуку, відповідних висновків і переконань. Особливий такт, аргументованість з боку організатора бесіди потрібні в ситуаціях, які передбачають переконання студентів у помилковості їх поглядів, неправильності поведінки.

Педагог має заздалегідь бути готовий до того, що під час бесіди студенти захищатимуть свої помилкові погляди і переконання. Намагаючись зберегти з ними психологічний контакт, дбаючи про їх довіру до себе, він ніби погоджується з дітьми, намагається прийняти їх точку зору, але, з’ясувавши її слабкість і суперечливість, спростовує помилкові судження.
У такому разі розмова відбувається за такою логічною схемою: «Я з вами можу погодитись, але як пояснити...», «Припускаємо, що ви праві, але як бути, коли...». При цьому продумують запитання, які можуть вивести студентів на суперечливі судження, пошуки відповідей на них. При цьому бажано, щоб студенти не могли спростувати аргументи педагога, переконуючись у помилковості своїх поглядів і переконань. Для уникнення цього педагог повинен мати достатньо інформації про учасників бесіди: їх характери, поведінку, смаки, звички, ціннісні орієнтації.

Під час бесіди важливим, що повинен зробити педагог, є: формулювання запитань, які спонукали б до розмови, сприяння вільному висловлюванню здобувачами освіти своїх думок, вміння уважно чути погляди, потреби дітей та прийняття раціонального вирішення обговорюваної ситуації.

Індивідуальну бесіду проводити доречно здебільшого конфіденційно. Вона має особливі вимоги до педагога, який повинен так організувати її, щоб психічно студент був відкритим до бесіди. Важливо, щоб він відчув під час бесіди готовність педагога допомогти йому, усвідомив, що зусилля викладача спрямовані в русло його інтересів, і він знає, як йому допомогти. Хід її слід заздалегідь продумати, спиратися на конкретні переконливі приклади. Не можна починати бесіду з моралізування, іронії і сарказму, пригнічення, пересторог, критики.

Якщо є наявний вчинок, що викликав занепокоєння, то передусім потрібно з’ясувати причини вчинку, а потім правильно визначити характер педагогічного впливу. Під час індивідуальної бесіди, педагог повинен дотримуватись певних вимог: не слід намагатися говорити лише самому; потрібно дбати про тактовність своєї поведінки, власних слів, стримувати себе навіть тоді, коли виникне непереборне бажання перервати розповідь дитини; особливе значення має увага до співрозмовника, спокійне реагування на його спірні висловлювання; стежити за основною думкою співбесідника, намагання зрозуміти хід думок, логіку його аргументів.

Переконання ‒ метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки. Переконання має бути послідовним, логічним, максимально доказовим, відповідати рівню вікового розвитку особистості. Переконуючи інших, вихователь повинен самглибоко вірити у те, про що повідомляє. Переконувати можна словом і ділом. Тому переконання здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: переконання шляхом бесіди, дискусії, лекції, за допомогою конкретного прикладу, тощо.

Ефективність переконуючого впливу залежить від сили впливу (визначається аргументами таавторитетом переконуючого), знання психологічних рис особи, яку переконують (потреби, інтереси, установки, смаки, особливості мислення), відповідності інтелектуально-емоційного стану переконуючого і переконуваного в момент взаємовідносин.

Ефективним засобом переконання є сугестія (від лат. suggestio — навіювання). Сугестивний метод ‒ психологічний вплив на особу або групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття незалежно від їх думок і волі. Засобами сугестивного впливу є слова, жести, міміка. Від інших способів впливу він відрізняється зниженою аргументацією. Сугестатор (той, хто впливає) відповідно до своїх намірів, використовуючи прийоми навіювання, «вводить» у психіку сугеренда (той, на кого впливають) установки, спрямовані на зміну психічної діяльності. Навіювання застосовують при зниженому рівні усвідомлення і критичності, регулюючи і стимулюючи психічну і фізичну активність.

Переконувати можна і прикладом. Метод прикладу передбачає демонстрування взірця для наслідування. Вдаючись до прикладу, доводять істинність певної моральної норми, спонукають до певного типу поведінки. Як особливо важливий виховний феномен, він впливає своєю наочністю і конкретністю. Потужна виховна сила методу прикладу буде тоді, коли він буде доступний, зрозумілий здобувачам освіти та близьким до душі, тим сильніше впливатиме на свідомість. Це вимагає знання та врахування вікових й індивідуальних особливостей здобувачів освіти.

Досвідчені педагоги, розкриваючи приклад для наслідування, зосереджуються не лише на його позитивних якостях, не тільки стимулюють захоплення ним, бажання наслідувати його, але й підводять здобувачів освіти до роздумів, що сталося б, якби людина виявила протилежні риси, або якби у тій ситуації опинився її моральний антипод. Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ. Виділяють такі прийоми виховання на негативному прикладі: громадський осуд, розвінчання негативного, протиставлення аморальним вчинкам високоморальної поведінки, розкриття на конкретних прикладах наслідків аморальної й асоціальної поведінки.

Отже, не маючи ще достатніх знань і життєвого досвіду, діти, які прийшли здобувати освіту, приглядаються до поведінки педагогів. Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не лише зрозуміла почуте, а й сприйняла його. Важливим чинником у цьому є переконаність, тактовність, майстерність педагога.

Список використаних джерел та літератури

1. Баранюк І. Василь Сухомлинський про засади педагогічної впливовості слова вчителя. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. 2011. Вип. 99. С. 58–65.

2. Суть процесу виховання. URL: https://studfile.net/preview/5454750/ (дата звернення: 06.09.2020).