ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ПРОФЕСІЙНО --ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

 

Соур Ганна В’ячеславівна

(м. Дніпро, Коледж електрифікації

Дніпровського державного

 аграрно-економічного університету)

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ПРОФЕСІЙНО --ПРАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Проблема якості освіти завжди перебуває в полі зору як педагогічної  теорії, так і практики освіти. Однак на сучасному етапі суспільного розвитку вона набула нового звучання. Якість освіти сьогодні розглядається як найважливіший фактор стійкого розвитку країни. Перед викладачами  фахової передвищої освіти постають вимоги сучасного суспільства:  це вільне володіння іноземною мовою, сучасними технологіями, глибоке знання своєї майбутньої професії. Володіння сучасними прийомами виробництва дають можливість створити у майбутньому інтелектуальний потенціал країни, а від професійного рівня освітян залежить економічний рівень українського суспільства.

Дисципліни профільно-практичної підготовки у загальній структурі фахової передвищої освіти займають центральне місце і в багатьох випадках визначають якість підготовки спеціалістів. Специфіка змісту профільних дисциплін у тому, що вони базуються на загальноосвітніх знаннях здобувачів освіти. Положення профільно-практичних дисциплін висувають вимоги до  форм та методів навчання. З одного боку, при вивченні профільних предметів використовують традиційні форми та методи, як і для загальноосвітніх предметів. З другого боку, значення профільних дисциплін має прикладний характер, тому необхідно підтримувати співвідношення між теорією та практикою. Заклад освіти є тим середовищем, яке створює умови для надбання необхідного обсягу професійних та інтелектуальних знань та навиків, а також уміння вирішувати проблемні задачі майбутньому фахівцю [ 1,с.49]. 

Форми і методи освітнього процесу визначаються вимогами освітньо – професійної програми. Для визначення раціональних методів та форм навчання необхідно здійснити дидактичний аналіз предметів, які  вивчаються.

Аналізуючи навчальний матеріал профільної дисципліни з позицій закладених в них фундаментальних понять, можна виділити основні групи, які є головними при підготовці фахівців незалежно від профілю. Фахова передвища освіта передбачає підготовку фахівців середньої ланки, які є необхідними у структурі будь-якого виробництва. Як підготувати фахівця, щоб він міг адаптуватися в умовах виробництва, які знання необхідно опанувати в момент навчання? 

Перша група – навчальний матеріал, який розкриває питання профілю: машинобудування, електроенергетика, харчова промисловість тощо, це володіння інформацією про роботу, обладнання, технологічні процеси незалежно від виробництва, можливо з цим  матеріалом пов’язаний  графічний матеріал, це мова техніки: діаграми, схеми, малюнки, графіки, креслення.

Друга група  – навчальний матеріал, який розкриває питання технології виробництва в залежності від профілю: ливарне, машинобудівне, хімічне,  будівельне тощо.

Третя група – характеристика сировини та матеріалів, у цю групу входить інформація про властивості матеріалів, які застосовують у технологічних процесах.

Четверта група – специфіка та організація виробництва.

Усі ці групи  навчального матеріалу мають порівняно однакову питому вагу у загальному обсязі профільної підготовки незалежно від напрямку спеціальності. 

Особливість викладання дисциплін профільно-практичної підготовки пов’язано із засвоєнням базових дисциплін загальноосвітніх або загальнотехнічних дисциплін.

Місце для профільно-практичних дисциплін серед інших у навчальному плані визначається освітньо-професійною програмою і вимогами до профілю майбутнього фахівця. Важливим у визначенні місця навчальної дисципліни є також міжпредметні зв’язки, як за інформаційним так і за годинниковим фактором. У практичній діяльності фахівці можуть стикатися з явищами, які потребують синтезу декількох предметів, тому  виникає необхідність у створенні таких умов, при яких здобувач освіти  під керівництвом  викладача навчився б синтезувати  інформацію раніше вивчену  в окремих предметах.

Також повинно бути відображено прикладний характер фактичного матеріалу спеціальності, яку здобувач освіти прагне  опанувати у закладі освіти.

Рівень знань профільних дисциплін закріплюється під час практичних занять, здобувачі освіти мають можливість синтезувати знання у процесі виконання практичних, курсових, дипломних робіт у послідовності від менш до більш складних. Вважається доцільним під час вивчення базових дисциплін акцентувати увагу на вивчення профільних дисциплін, опанування яких не можливо без  засвоєння базових на високому рівні, а перед вивченням профільного предмету провести тестування або опитування з метою визначення рівня знань базових положень дисципліни, яка необхідна для вивчення профільного предмету. Попередній аналіз вивчених дисциплін дасть можливість викладачу коригувати знання здобувачів освіти і, можливо, зайвий раз повторити потрібний момент дисципліни.

Навчання включає в себе діяльність викладача та здобувача освіти. Діяльність викладача направлена   на вибір навчальної інформації, засобів передачі її  здобувачам освіти. Викладач повинен сформулювати узагальнену мету навчання професійно-практичної дисципліни, тобто визначити коло проблемних задач професійної діяльності фахівця у самій постановці, яка визначає загальне направлення процесу навчання [2].   Для здобувача освіти залишилось представити себе в умовах виробництва, відчути потребу у знаннях, які надає викладач,  для цього необхідно організувати практику в умовах виробництва, це мотивує  необхідність вивчення профільних предметів. Перша практика, це ознайомлювальна, необхідно, щоб ії проводили викладачі профільних предметів зі здобувачами освіти, які зараховані на початку вересня. І мало хто з них  уявляє своє майбутнє, для цього недостатньо   показати лабораторії та аудиторії, необхідно продемонструвати  робоче місце  майбутнього фаху,  воно може бути різним: сучасне і не дуже, щоб здобувач освіти бачив, що він теж може щось удосконалювати до рівня сучасного. Екскурсія на головний диспетчерський пункт будь-якого виробництва покаже рівень комп’ютеризації, лабораторії -  де відбуваються дослідження, випробування властивостей матеріалів, покаже відповідальний вибір матеріалів,  конструкторські організації – покажуть, що розробка будь-якого зразка починається з розрахунків та креслення,   технологічні відділи  розробляють послідовність виготовлення розробки до реального зразка і обов'язково заклади вищої освіти, де здобувач може продовжити навчання  на базі коледжу, це все   наглядна мотивація до навчання.    На сьогоднішній день дуже складно організувати екскурсії на  виробництва, але можна звернутися до випускників минулих років за допомогою у вирішенні цього питання [3].

Всі заклади освіти використовують традиційні методи викладання, як теоретичні так і практичні. Більшу частину навчального часу здобувач освіти проводить в аудиторіях та лабораторіях, а для формування практичних умінь здобувач освіти повинен бачити і працювати на сучасному обладнанні.

Залучення здобувачів освіти до участі у предметних гуртках  налаштовує  на формування практичних умінь, які мають творчий характер, що формує прагнення до самостійної роботи та самостійного рішення поставлених задач  власними думками та власними руками.

Організація виставок творчих робіт здобувачів освіти дозволяє побачити зацікавленість здобувачів освіти профільними дисциплінами, яких можна запросити до гурткової  або індивідуальної  роботи.

Більша частина практичних занять проводиться в межах закладів освіти і лише деякі практики в умовах діючого виробництва. Влаштування здобувачів освіти на підприємство, їх влиття  у трудовий колектив,  примушує  ставитися до роботи відповідально. Керівником практики повинен бути працівник підприємства, який навчає, показує, дає можливість самостійно брати участь у робочому процесі виробництва, контролює  виконання завдання і поведінку в умовах виробництва.

Будь-яке сучасне  виробництво вимагає відповідний рівень умінь, навиків практичної діяльності, а також  теоретичних  знань, які дозволять вивчати нове та удосконалювати існуюче.

Методика викладання профільно-практичних дисциплін об’єднує  складні процеси викладання та вивчення з урахуванням вимог кваліфікаційної характеристики, специфіки закладу освіти, особливостей сприйняття і аналізу навчального матеріалу та уміння організувати практичні заняття на рівні сучасних вимог, щоб забезпечити формування стійких умінь та навиків.

Використана література:

1. Бабанський Ю.К. Проблемы методов обучения в современной школе – М.: Педагогика, 1980 с.49

2. Коробов Е.Т. Активные методы  обучения. –  Днепропетровск, ДГУ, 1993,с28-34

3. Наскрізна програма практики для молодших спеціалістів зі спеціальності «Електрифікація і автоматизація», –  Дніпропетровськ, 2005