ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ

Ігор Шарун, Олексій Дьомін 

(Дніпро, Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпропетровської обласної ради») 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СЕСТРИНСЬКОЇ СПРАВИ

Анотація. Робота дає уявлення про етапи створення та розвитку сестринської справи в
Катеринославі.

Ключові слова. Повітові - районні, губернські - обласні

   В цьому році виповнюється 150 років Дніпровському базовому медичному коледжу. Вік з одного боку солідний, але з другого - зовсім юний. Це як подивитися. Одне очевидно, що він стоїть на добрій, міцній фундаментальній основі, він затребуваний. Сама природа, її доцільність роблять його таким необхідним. Які події та умови призвели до розуміння про потреби, а потім і до відкриття медичної школи? Розглянемо їх докладніше, щоб в результаті склалася цілісна картина. Адже велика справа складається з безлічі різних факторів. Так було із створенням фельдшерської школи в Катеринославі. До речі, цікавий факт, що середній медичний навчальний заклад майже на 50 років старше вищого, він є одним з найстаріших навчальних закладів міста.

Війна і медицина завжди йдуть поруч, пліч-о-пліч. Для надання медичної допомоги безпосередньо на полі бою була введена посада фельдшера. Переклад з німецької цього слова означає саме його призначення - польовий цирульник, тобто лікар. Так в середньовіччя в Німеччині називали військового лікаря, який лікував поранених в польових умовах. З 1741 року розпочинається прийом учнів в лазарети для догляду за пораненими воїнами, яким згодом присвоювалося звання - фельдшер. Навчалися вони безпосередньо при госпіталях. У 1838 році Військове міністерство прийняло "Положення про військово-фельдшерські школи", згідно з яким засновувалися самостійні навчальні заклади, з терміном навчання 4 роки. Фельдшери вважалися середнім нестройовим чином, на відміну від лікарів, котрі навчалися у військово-медичних академіях. Приймали виключно осіб чоловічої статі.

   1 січня 1864 року видається підписане Імператором Олександром ІІ "Положення про губернські та повітні земські установи". В ході реформи створювалися губернські та земські повітні збори і земські управи - і ті, і інші були виборними органами. Вони опікувалися місцевими господарськими справами. Треба зауважити, що земства ставилися до медицини, як до "необов'язкових турбот", вона була їх "коханим дітищем". Це зіграло важливу роль у розвитку і становленні охорони здоров'я. Так, 15 березня 1867 року від Наказу громадського піклування Катеринославське земство прийняло під свою опіку губернську лікарню. Точної регламентації обов'язків земства з надання лікарської допомоги не існувало, хоча планувався більший радіус дії і доступ населення до медичної допомоги, особливо сільського. Однак, багато земських управ заперечували проти запрошення на постійну службу лікарів і вважали можливим з міркувань економії залучати для цих цілей фельдшерів і священиків, яким було надано право самостійного лікування хворих. Але зберігався високий рівень захворюваності, виникали епідемії, що змушувало земство продовжувати збільшувати асигнування на медицину. Всі ці фактори призвели до зростаючого попиту на медичні кадри. Кваліфікованих фельдшерів було явно недостатньо. Основну групу складали "ротні фельдшери", нездатні до військової служби солдати, які навчалися догляду за хворими в польових або батальних лазаретах. Рівень теоретичних знань цих фельдшерів був край низький і не відповідав ступеню розвитку медичної науки. Навчання медичного персоналу поступово стало переходити до рук земства, яке почало засновувати і утримати за свій рахунок фельдшерські і акушерські школи при губернських лікарнях, а викладачів набрали із числа практикуючих ординаторів. «Наш ювеляр» саме і був створений за цим "лекалом" - 2 жовтня 1870 року при губернській земській лікарні.

   Початок сестринської справи, як затвердженого жіночого догляду в госпіталі, відноситься до часу реформ Петра І. У 1715 році наказом імператора були засновані виховні будинки, де пропонувалося служити тільки жінкам. В їх обов’язки входило догляд за хворими дітьми. Вже через рік у 1716 році в «Статуті військовому» сказано: «Потреба завжди, при десяти хворих, бути для служіння одному здоровому солдату та кільком жінкам, які оним хворим служити мають». Взагалі, слід зауважити, що в пуританській Російській імперії жінки не могли працювати, щоб не втратити гідності. Постійне перебування на роботі серед чоловіків, та й ще в оточенні солдат, вважалося ганьбою, безстидством і далеко не кожна могла зважитися на таку службу, а ось старенька, черниця або «добра жінка заміжня» цілком могла гарантувати дотримання моральності.

   Подальший розвиток настільки благородної справи йде інертно і мляво. Тільки виявленими зусиллями і турботами Імператриці Марії Федорівни – дружини Павла І – починається відродження медичної сфери. Указ від 12 листопада 1796 року, підписаний Павлом І, підпорядковує всі лікарні та будинки громадського піклування відомству Марії Федорівни. З її ініціативи пропонується ідея залучення удовиць для догляду за хворими. Їх завдання Імператриця бачила так: «Я вирішила, що деяких удовиць із будинку овдовілих, можна використати з користю для догляду за хворими в лікарні. Щоб нам більш упевнитися в корисності такого закладу, я, на перший випадок, хочу зробити досвід, а коли успіх відповідатиме очікуванню, тоді приступити до формальної установи постійного розряду». У першій інструкції, розробленою для них, було сказано: «Посада не складна, але важлива для стражденних і вимагає хорошого розуму і багато терпіння і людинолюбства - лагідного поводження з хворими». Після річного випробування 12 березня 1815 року 16 із 24 удовиць були приведені до присяги. Імператриця на кожну посвящену поклала особовий знак – «золотий хрест» на зеленій стрічці з написом на одній стороні «Всих скорбящих радість», а на другій - «Сердобілля». Незадовго до кончини Марія Федорівна заповідає своє відомство невісткам. Піклувальницею над сердобільними становиться імператриця Олександра Федорівна, дружина Миколи І, а управління повівальним інститутом та Маріїнською лікарнею «дістається» княгині Олені Павлівні, дружині молодшого сина Михайла. Ось ми познайомилися ще з однією героїнею, яка стояла у витоків сестринської справи. Саме Олена Павлівна була ініціатором створення Хрестовоздвиженської громади сестер милосердя. Надамо описати цю подію безпосередньому учасникові - великому хірургу і керівнику цього проєкту М.І.Пирогову: «Вона мені повідомила свій гігантський план заснувати організовану жіночу допомогу хворим-пораненим на полі битви, влаштувати перев’язочні пункти і пересувні лазарети, запропонувавши мені самому вибрати медичний персонал і взяти управління всієї справи» [2, с.313]. 

   Наприкінці листопаду 1854 року перший загін сестер милосердя прибуває до театру бойових дій. Вже через тиждень від початку їхнього служіння в госпіталях М.І.Пирогов запише: «... якщо вони так будуть займатися як зараз, то принесуть, без сумніву, багато користі. Вони день і ніч поперемінно бувають в госпіталях, роздають хворим чай і вино, спостерігають за служителями і навіть за лікарями. Не можна не дивуватися їх ретельності і їх істинно героїчного самопожертвування. Сестри мужньо переносили вигляд крові, кровотеч, багато різних мук і тяжких виразок в цих оселях страждання і смерті» [2, с.374]. Із 101 медичної сестри 17 загинули, у 5 стався психічний розлад, практично всі перехворіли тифом, лихоманкою, але і це їх не зломило. Ось така була сила духу. Епіцентром Східної (Кримської) війни 1853-1856 року стала героїчна Севастопольська оборона. Майже річне протистояння ворогуючих сторін обернулося величезною кількістю поранених і хворих: близько 500 тисяч. Майже всі міста півострова були просто «забиті» пораненими. У розгорнутих госпіталях і лазаретах створюється катастрофічна скупченість, в результаті зростання зараження і смертності. Приймається рішення про евакуацію поранених в глиб імперії. 4 березня 1855 року виходить найвище затверджене рішення Медичного Департаменту Військового Міністерства, за яким пропонувалося «невідкладно відкрити нові госпітальні відділення в наступних губерніях: Катеринославської, Полтавської, Харківської». Основне «навантаження» припадало на Катеринослав, де повинен бути заснований госпіталь на 1350 чоловік. Величезний об’єм робіт був виконаний в найкоротший термін. Найдієвіші заходи зробили Катеринославський цивільний губернатор А. Я. Фабр і міський голова І. І. Ловягин. Медичне забезпечення було покладено на завідувача міськими лікарнями П. М. Бойченка. Під тиловий госпіталь переобладнали 23 будівлі. Основні - в Потьомкінському палаці (Палац студентів), в богоугодних закладах (обласна лікарня ім. Мечникова) і в будинку Остроухова, інші розгорнули в дохідних будинках і арештантських ротах. Усі сили і засоби були компактно зосереджені. Треба враховувати, що на той час в Катеринославі практикувало всього 6 лікарів.

   14 квітня Катеринославський госпіталь прийняв перших поранених. Однак, вже через два місяці кількість місць в госпіталі було збільшено майже в два рази - до 2100 ліжок. З 43759 військових евакуйованих з Криму, в Катеринослав було доставлено понад чверть - 11379 чоловік, і місто на той час теж налічує приблизно 10-11 тисяч жителів. Для забезпечення транспортом знадобилось 29000 підвід.

   З огляду на сформовані обставини М. І. Пирогов приймає рішення про реорганізацію общини. Він зосереджує 4 загони сестер по етапах евакуації і формує транспортне відділення, що складається з 9 сестер, під наглядом старшої сестрі О. М. Бакуніної. Саме вона і прибуває з першим транспортом поранених в Катеринослав. Тут вона знаходиться 3 місяці, доглядаючи за пораненими і організовуючи, наставляючи новоприбулих сестер милосердя. У Катеринославі вона важко перехворіє лихоманкою, перебуваючи кілька днів в несвідомому стані. Але краще наведемо подробиці від самої Бакуніної: «Після прибуття, на другий ранок, я поїхала по госпіталях, до головного лікаря, а потім познайомилася і з усім керівництвом. Потім почалися мої нескінченні поїздки з госпіталю до госпіталю. Будь-який ранок відвідую по 6-7 госпіталів. Потьомкін будинок в хорошому положенні; тільки майже здорові і готові їхати далі. Арештантські казарми вимиті, вибілені, поставлені ліжка, столики; хворі у казьонній білизні, іх всього 100 з невеликим. Повернувшись від обідні з богоугодного закладу, я знайшла новоприбулих сестер: їх було 9 і 1 – на випробуванні. Старшою у них була черниця Аполінарія. Я дуже старалася влаштувати їх якомога спокійніше, зручніше. Цей загін був дуже добре складений: сестри знали і розуміли, на що вони йдуть, деякі з них отримали дуже гарне виховання; сестра Базіна прекрасно грала на фортепіано. Всі дуже бажали приступити швидше до справи. Тепер скоро владналося більш правильне служіння нашим хворим. В ближні до нас чотири госпіталі сестри ходили з нашого будинку. Інші три стали постійно ходити в будинок Остроухова. Будинок в три поверхи; в ньому 200 чоловік, всі з перев'язками і велика частина з ампутаціями; припало на сестру на кожний поверх. Дві сестри повинні йти ще далі в три госпіталі, щоб перев'язати, напоїти чаєм і дивитися за порядком. Потім ми влаштували так, що в одному з цих госпіталів мешкала сестра Орєхова. Також в арештантські казарми або простіше сказати, в острог, переобладнаний у шпиталь, була поміщена одна сестра; інша приїжджає до неї на чергування і привозить обід і все, що їй потрібно» [1, с.17].

   Ми познайомилися з основними сторінками історії сестринської справи нашого міста: відкриттям медичної школи, першими сестрами милосердя, їх діяльністю. Це, мабуть, перша така робота і присвячується вона ювілею нашого коледжу. Робота в цьому напрямку вимагає подальшого вивчення. У висновку наводимо витяг з листа О. М. Бакуніної як напуття: «Да підтримає вас Бог і нехай збереже він вас для тієї справи, яку я хотіла б заповісти милосердним і відважним душам» [1,с.5].

   Література і джерела:

1. Бакуніна О. П. Спогади сестер милосердя Хрестовоздвиженської громади 1854-1860р.р. ; Вісник Європи – 1898 р. т. 2 квітень-березень

2. Пирогов М. І. Севастопольські листи. Збірник творів–М., 1961 – т.6 - С.311-403