Соціальна медіаграмотність: п'ять ключових принципів

Принципи медіаграмотності, розроблені в 1987 році, залишаються актуальними і для сучасної аудиторії, яка вже сама творить контент.

Статтю «Соціальна медіаграмотність: п'ять ключових принципів» було включено до рейтингу найкращих статей із медіаграмотності 2014 року, який опублікував ресурс Edudemic. Автор статті — Стейсі Гудмен, викладач нових медіа й виробництва фільмів із Каліфорнії. У своєму матеріалі він розглядає, як концепції медіаграмотності 1987 року залишаються актуальними сьогодні. Автор аналізує це в першу чергу з позиції аудиторії ЗМІ та користувачів соціальних мереж. MediaSapiens пропонує переклад цієї статті.

Онлайн-технології дали такі можливості користувачам, які важко було уявити 20 років тому. Соціальні медіа дали нам змогу досягати глобальної аудиторії, і тепер пересічний користувач має більше засобів, щоб переконувати інших та впливати на них. Ми вже не просто користувачі медіа, але й творці контенту, так само як редактори, лідери думок та журналісти.

Як медіаграмотність вписується в цей новий медіаландшафт? Як ми можемо бути певними, що не поширюємо шкідливих ідей та меседжів через нашу активність у соціальних мережах? Можливо, зі збільшенням наших можливостей впливати, мають прийти більш жорсткі установки щодо того контенту, який ми створюємо як аудиторія, а не лише до того, який споживаємо. Ситуація вже не така, як була раніше — ми (пасивні медіа споживачі) та вони — творці медіа. Коли йде мова про поширення шкідливих медіамеседжів, частіше ворогами є ми самі.

Тож як ми можемо виробити принципи медіаграмотності, беручи до уваги
нову роль аудиторії у створенні контенту?

Я подумав, що було б найкраще повернутися до основ та переглянути п’ять принципів медіаграмотності. Хоча їх було розроблено ще 1987 році, коли про участь у створенні медіа онлайн ще не було й мови, я помітив, що вони все одно вкрай важливі і для розуміння соцмереж.

Суть п’яти принципів

Ці п’ять принципів з’явилися в Канаді та стали результатом дискусій і обговорень серед освітян, медійних експертів та представників державних органів. Основна їхня мета — визначити певні правила, якими можна керуватися, працюючи з такими питаннями, як комерціалізація, пропаганда, цензура, медівласність та стереотипи в медіа. Ці принципи актуальні й нині, їх можна застосовувати до таких, тем як приватність у мережі та мережевий нейтралітет. Ба більше, ми можемо застосовувати їх до нашого власного контенту, а не лише до того, який створюється «сильними світу цього». Ці принципи можуть бути нагадуванням нам про ту силу, яку сьогодні ми маємо на кінчиках своїх пальців.

Нижче викладено п’ять ключових принципів узятих із розробок Міністерства освіти Канади. Цитати під ними належать колегам із Центру медіаграмотності.

Ключовий принцип №1. Все медіамеседжі сконструйовані.

«Це найбільш важлива ідея. Медіа не просто відображає навколишню реальність. Замість цього медіа презентує ретельно створені тлумачення, які є результатом численних рішень та факторів. Задача медіаграмотності — деконструювати ці тлумачення (розглянути їх окремо, щоб показати, як вони зроблені)».  

Коли ми поширюємо інтернет-мем чи постимо селфі, часто дотримуємося неписаних правил про те, як ці зображення мають виглядати і що повідомляти. Самим фактом наших неприродних посмішок — особливо у випадку медіазображень жінок, позуванням перед об’єктивом, ми сприяємо поширенню медіаобразів, які не відображають нашого реального життя та справжніх нас. Коли ви створюєте власний медіапродукт, варто замислитися, який вплив може мати наслідування популярного медіаобразу і які зовнішні впливи і цінності формують ваш контент.

Ключовий принцип №2. Медіамеседжі формують наше сприйняття реальності.

«Медіа відповідальні за більшість спостережень та досвід, із яких складається наше розуміння світу. Велика частина нашого світобачення ґрунтується на медіамеседжах, створених із певною позицією, інтерпретаціями й висновками, що вже вбудовані в них. Таким чином саме медіа великою мірою надають нам відчуття реальності».

Чи часто ми користуємося можливістю розповісти позитивні чи менш відомі історії про особисту реальність — яка не є частиною популярних трендів у Твіттері? Як часто ми йдемо далі заголовків, щоб віднайти нові ракурси, поділитися своїми знахідками та власними думками? Які зображення, статті та відео ми обираємо, щоб поділитися з друзями й колегами — чи справді вони суголосні нашій реальності, а не просто віддзеркалюють популярні думки?

Ключовий принцип №3. Різняться аудиторії, різниться й розуміння того й самого меседжа.

«Хоча медіа надає нам матеріал, на основі якого ми формуємо нашу картину реальності, кожен із нас знаходить смисли відповідно до індивідуальних факторів, таких як особисті потреби та страхи, позитив чи проблеми дня, расові та статеві відмінності, сімейний і культурний бекґрануд, моральні принципи тощо».

Коли ми публікуємо контент в онлайні, чи думаємо ми про різноманітність своєї аудиторії? Хто може бути випадковою аудиторією? Як ця аудиторія може збільшитися з часом: ідеться про потенційних друзів, колег, роботодавців або інших важливих людей? Ми знаємо історії, коли молоді люди або необережні дорослі публікували такий контент в онлайні, який згодом призводив до проблем зі вступом у виш або прийомом на роботу.

Ми забуваємо, що наш онлайн-контент може легко переміститися далі тих аудиторій, на які ми розраховуємо, навіть якщо ми думаємо, що це приватна комунікація. Ми також можемо забувати: те, що смішно чи буденно для одних, може бути обурливо для інших. Ми не маємо боятися публікувати контроверсійний чи неоднозначний контент, але перед цим варто подумати над можливими інтерпретаціями й наслідками, які лежать поза нашими намірами і припущеннями про аудиторію.

Ключовий принцип №4. Медіамеседжі містять комерційні втручання.

«Медіаграмотність має на меті надати знання про те, як на медіа впливають комерційні структури, як вони можуть втручатися в контент і його поширення. Більшість медіа — це бізнес, який повинен отримувати прибуток. Питання власності та контролю головні: порівняно невеликий відсоток людей контролює те, що ми дивимося, читаємо та чуємо в медіа».

На жаль, тут мало що змінилося порівняно з 1987 роком. Насправді медіавласність стала ще більш концентрованою. З одного боку, кількість людей, які контролюють побачене нами в медіа, зросла — адже тепер це й користувачі соцмереж. З іншого боку, більшість новин про світ усе одно контролюється купкою медіакомпаній. Потім ми можемо ділитися цією інформацією в онлайні й виступати як поширювачі недостовірної інформації.

Більшість контенту, який ми створюємо, поширюється безкоштовно, але є ціна, яку ми платимо за ці «безкоштовні» сервіси. Все, що ми публікуємо в онлайні, використовується для того, щоби створити наш профіль як потенційного покупця. Більшість із того, що ми постимо чи поширюємо в соцмережі, може втягнути наших друзів у цю комерційну схему, зазвичай без нашого відома. Комерційна сутність онлайн-медіа впливає на те, що ми обираємо в соцмережі й чим ділимося з друзями.

Крім того, медіавласність виходить на перший план, коли ми говоримо про загрозу мережевому нейтралітету. Якщо певні компанії можуть визначати, які сайти можуть сплачувати більші внески, то більшість із того, що ми публікуємо, буде цензуруватись або обмежуватись — залежно від того, чи відповідає воно критеріям нашого інтернет-провайдера. Власність не лише визначає ті медіа, які ми бачимо чи не бачимо, але й те, що звичайний користувач може постити та говорити в онлайні, і кому.

Ключовий принцип №5. Всі медіамеседжі включають точки зору.

«Всі медіапродукти в певному сенсі є рекламою, оскільки вони промотують цінності й стилі життя. Мейнстрімові медіа виражають — явно чи приховано — ідеологічні меседжі про такі питання, як суть хорошого життя, стимулювання споживацького інтересу, роль жінки, схвалення дій влади, безумовний патріотизм».

Коли ми постимо фотографії з відпочинку замість фотографій із нашого буденного життя, який меседж ми створюємо стосовно хорошого й поганого у світі? І які неартикульовані меседжі ми посилаємо стосовно багатства та можливостей, що існують для одних і не існують для інших? Як ми використовуємо медіа, щоб «вирізати» небажане з нашого життя, і зображаємо лише те, що найбільш фотогенічне або ж знаходить відгук у широкої аудиторії? Як часто ми йдемо проти позиції тих, хто думає про нас як про аудиторію, навіть якщо в нас інша точку зору?

Хоча медіаландшафт дуже змінився, критерій оцінки контенту не змінився. Критичний підхід слід застосовувати всім творцям і поширювачам контенту, незалежно від обсягів цього контенту.

Media Sapiens