Офіційний текст цього закону був оприлюднений у газеті «Голос України» від 16.05.2019 р. № 90. І усім медичним працівникам потрібно ретельно його вивчити, аби чітко відрізняти чутки від дійсності та знати, в які терміни, що потрібно зробити, аби не наразити себе на адміністративні штрафи за порушення вимог Закону про державну мову, розмір яких не такий і маленький.
А до чого тут медики?
Мабуть, перше запитання, яке кожний причетний до надання медичної допомоги поставив собі, — а чи зачепить Закон про державну мову медичних працівників?
Відповідь доволі проста — вже зачепив, згідно з п. 15 ч. 1 ст. 9 Закону про державну мову:
«Володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані:
15) медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я».
На перший погляд, ці вимоги стосуються виключно тих медичних працівників, які працюють у державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Відразу зауважимо, що так звана автономізація ніяк не змінила статусу цих закладів — вони усі як були державними чи комунальними, так і залишилися. Це зумовлено тим, що не відбулося зміни форми власності.
Насправді, вимога володіти державною мовою стосується усіх без винятку медичних працівників, незалежно від того, у приватному закладі охорони здоров’я вони працюють чи в державному (комунальному) або взагалі є приватними лікарями (так звані суб’єкти підприємницької діяльності — ФОП (фізичні особи — підприємці)). Справа в тому, що Закон про державну мову містить спеціальну ст. 33, яка має назву «Державна мова у сфері охорони здоров’я» та якою встановлено таке:
«1. Мовою у сфері охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного обслуговування є державна мова.
2. На прохання особи, яка звертається за наданням медичної допомоги чи послуг з медичного обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.
Відповідь доволі проста — вже зачепив, згідно з п. 15 ч. 1 ст. 9 Закону про державну мову:
«Володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків зобов’язані:
15) медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я».
На перший погляд, ці вимоги стосуються виключно тих медичних працівників, які працюють у державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Відразу зауважимо, що так звана автономізація ніяк не змінила статусу цих закладів — вони усі як були державними чи комунальними, так і залишилися. Це зумовлено тим, що не відбулося зміни форми власності.
Насправді, вимога володіти державною мовою стосується усіх без винятку медичних працівників, незалежно від того, у приватному закладі охорони здоров’я вони працюють чи в державному (комунальному) або взагалі є приватними лікарями (так звані суб’єкти підприємницької діяльності — ФОП (фізичні особи — підприємці)). Справа в тому, що Закон про державну мову містить спеціальну ст. 33, яка має назву «Державна мова у сфері охорони здоров’я» та якою встановлено таке:
«1. Мовою у сфері охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного обслуговування є державна мова.
2. На прохання особи, яка звертається за наданням медичної допомоги чи послуг з медичного обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.